/Files/images/2017-2018/levucka.png

Тетяна Левицька про забуті українські традиції

Мене звати Левицька Тетяна. Я навчаюсь в Боянській ЗОШ Новоселицького району, Чернівецької області в 7 класі. Мені подобається малювати, вишивати, писати вірші і твори. Нехай цей твір нагадає читачам про, можливо, забуті українські традиції.

Наші традиції

Наше покоління сучасних дітей проводить більше часу в інтернеті, ніж у спілкуванні з друзями, або батьками. Гортаючи сторінки різних оголошень, випадково натрапила на таке, що рекламує продаж старовинних речей. Там було багато таких, що ,мені, дівчині 12 років, зовсім незнайомі. Але одна річ привернула мою увагу. То була скриня, схожа на скриню моєї бабусі. Біжу до мами спитати, чи є ще на горищі бабусина скриня. Мами немає вдома. Але ж я не маю терпіння. Я хочу їй все розказати, про все випитати. І я сідаю писати справжнього листа у своєму щоденнику, щоб не забути, про що я згадала, переглядаючи фотографії загадкової скрині…

Я пам’ятаю, не так давно мені дуже хотілося заглянути у велику скриню, що стояла у великій кімнаті у бабусі і питала завжди, що вона там зберігає і для чого. Але вона все казала,що я ще маленька, а коли виросту, в мене теж буде така скриня. Одного недільного дня, вона покликала до себе і, закриваючі двері, посадила мене на лавочку і відкрила кришку тієї скрині. Запахло якимось деревом, ялиною, чи ясенем, не знаю… А бабуся почала розказувати, що там зберігається. Там були домоткані рушники, сорочки, плахта, платки, полотно і прикраси, яких я ніколи не бачила. Кожна річ мала свою історію і я слухала, затаївши подих. Одне лиш знаю. Що в мене не буде такої скрині.

Зараз не в моді.Колись – так. Багаті дівчата мали великі інкрустовані скрині, де зберігали свої речі і в першу чергу, сорочки, виготовлені своїми руками. Це було їхнє придане. В сучасному світі придане це або машина, або меблі, або квартира, або ще щось.

Якось я починаю розуміти, що в гонитві за сучасністю, за модними тенденціями губляться звичаї наших бабусь і дідусів. Мало хто знає, для чого слугує витканий рушник, які є рушники, що вони символізують. Або що таке витинанка, для чого роблять дідух, як готують кутю або як проводять справжнє українське весілля. Десь я прочитала, що народ, який забуває свої традиції і мову, вимирає як нація, як носій окремої культури, як етнос.

Вклади, матусю, разом з кольоровими нитками

В рушник домотканий свою доброту,

І ніжність, щоб нас оберігала,

І материнську ласку, і журбу.

Коли ти будеш вишивати бісером сорочку,

В букет вплети і мак, калину і бузок,

Щоби в холодну вересневу ночку

Зачарувати парубка, що кличе у танок.

Коли застелиш скатертиною святковий стіл,

Ти не забудь про запашний калач і сіль,

А також духмяні квіти польові

Нехай шуршать коло ікон святих.

Думки летять, немов хмаринки,

Не хватить слів для всіх наших традицій,

Але вони ще є в нашому житті

І , прохання в мене – не викорчовувати їх.

Збережи, матусю, бабусину казку

І рідну мову закарбовуй квіточками у вінок,

Звичаї на Вербову неділю і на Пасху,

І лагідність у погляді і смуток думок.

Ці римовані рядки навіялися самі собою… Закінчується сторінка. Багато ще лишилось думок. Але потрібно бігти – мама прийшла. Колись допишу… Але це буде інший лист, іншої мене…

Кiлькiсть переглядiв: 24

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.